Буття 9 розділ
Боже благословення Ноя та його сім’ї. Новий заповіт Бога. Хамів гріх та його прокляття. Благословення Сима та Яфета.
Нові умови
- Боже благословення Ноя з родиною:
1 І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: «Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!
2 І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони.
3 Усе, що плазує, що живе воно, – буде вам на їжу. Як зелену ярину – Я віддав вам усе.
В сучасному світі переважна більшість тварини і справді мають страх перед людиною, та намагаються її оминати – що цілком логічно, адже, як тут вказується, людина стала мисливцем, – а жертва завжди боїться хижака. 3-й вірш в цьому перекладі звучить дещо незрозуміло – складається враження, що лише плазуни віддані людині на їжу. Але, як ми знаємо, люди їдять значно ширший асортимент тварин. Тому звернемо увагу на ці вірші в перекладі Хоменка:
2 Страх і ляк супроти вас нехай буде на кожній земній тварині, на кожній піднебесній птиці, на всім, що повзає по землі, й на всіх морських рибах: вам на вжиток дані вони.
3 Все, що рухається й живе, буде вам на їжу: так, як дав я вам усі зелені рослини.
Тобто, з цього часу люди могли їсти тварин. А ДО цього часу – лише рослинну їжу, – як про це говориться в Буття 1 розділі:
29 І сказав Бог: «Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, – нехай буде на їжу це вам!
30 І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, – уся зелень яринна на їжу для них». І сталося так.
Як бачимо з цих віршів, до потопу – що люди, що тварини, – для їжі мали лише рослинну їжу. А після потопу Бог змінив умови життя на землі. Тож цілком ймовірно, що з того часу анатомія людей та тварин, а можливо навіть їхній вигляд, могли дещо змінитися.
Втім, щодо вживання їжі тваринного походження було одне важливе застереження:
4 Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати.
5 А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську.
6 Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим.
*Щодо створення за образом Божим див. «На подобу Божу».
7 Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!»
Тут також варто привести переклад Хоменка:
4 Тільки м'яса, що в ньому ще життя, себто кров, не їстимете.
5 Від усякої тварини я вимагатиму вашої крови - життя, поготів від людини, від кожної людини вимагатиму (відповідальности за) життя людини.
6 Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину.
Тут наголошується на важливості поваги до крові загалом, та до життя людини зокрема. Також, тут пояснюється, що в крові знаходиться душа – цебто життєва енергія чи-то тварини, чи-то людини (варто зазначити, що про енергетичну складову живих створінь Біблія говорить мало, як і людство знає мало). На це вказується і в інших місцях Біблії. Наприклад, Левит 17 розділ:
14 Бо душа кожного тіла – кров його, у душі його вона. І сказав Я Ізраїлевим синам: Крови кожного тіла ви не будете їсти, бо душа кожного тіла – кров його вона. Усі, що їдять її, будуть понищені.
А життєва енергія – душа, дух, – як можна зрозуміти з цих віршів, належить Богові – Еклезіяст 12 розділ:
7 І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!
Отож, Бог заборонив вбивство людини – як людям, так і тваринам, – за це Він каратиме. Також, фактично в 6 вірші (в Хоменка) дається вказівка людям вбивати тварин-людожерів – що люди і роблять.
- Новий заповіт Бога з людством та тваринним світом:
8 І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи:
9 «А Я, – ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим потомством по вас.
10 І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї земної звірини з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини.
11 І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити».
Мова не йде про порівняно невеликі – локальні потопи (історія показує, що такі потопи часто мали, та й мають, місце), – мова йде про потоп в масштабах всього світу. І хоча раніше ми вказали, що потоп часів Ноя не був всесвітнім, і мав локальне розташування, та він охоплював всю територію заселення людства. Тож для людини він був всесвітнім.
З часів Ноя людство не стало менше грішити та відвертатися від Бога – тож Бог знову застосує Свою силу проти невірного людства. Але, в дотримання Своєї обіцянки більше не застосовувати води потопу для знищення невірного людства, Бог вказав сили, які будуть застосовані наступного разу – 2 Петра 3 розділ:
6 тому тодішній світ, водою потоплений, згинув.
7 А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей.
12 І Бог промовляв: «Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління:
13 Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею.
14 І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка.
15 І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більш не буде вода для потопу, щоб вигубляти кожне тіло.
16 І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі».
17 І сказав Бог до Ноя: Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі.
Цікава версія цього заповіту в перекладі Хоменка:
12 Далі сказав Бог: "Ось знак союзу, що його я укладаю між мною й між вами та між усякою живою твариною, що з вами, на вічні покоління:
13 мій лук покладаю я в хмарах, і він буде знаком союзу між мною і між землею.
14 І буде, що як наведу я хмари над землею, з'явиться лук у хмарах,
15 тоді згадаю я про мій союз, який між мною і вами та між усякою твариною живою і всяким створінням. То й води не стануть більше потопом, щоб вигубити всяке створіння.
16 Коли той лук буде в хмарах, я гляну на нього, щоб згадати про вічний союз між Богом і між усякою твариною живою та всяким створінням, що на землі."
Виявляється, веселка – це Божий лук. Гарно, образно. Мабуть, блискавки – це Божі стріли, якими Бог стріляє веселкою…
Бог уклав заповіт зі всіма живими створіннями землі – від людини і до тварини, що Він більше не буде нищити землю водами потопу. І знаком цього була веселка. Значить, до цього часу веселки не було. А це, також, може означати, що після потопу була змінена не лише анатомія людини та тварин, а й деякі фізичні явища в природі. Чи, можливо, змінився й сам світ.
Тут варто згадати вірші з 2 розділу цієї книги – Буття 2 розділ:
5 І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.
6 І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.
7 І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею.
Тут, як бачимо, є певні розбіжності: рослин на землі не було – бо не було дощу і не було людини – щоб доглядати за землею. Тож Бог спершу створив людину, а вже після цього (так виглядає), Бог насадив сад у Едені. Як ми зазначили в розгляді 3 розділу книги Буття, на початку свого існування людина була більш духовним створінням, ніж матеріальним – тож такий порядок створення мабуть є ймовірним. А зараз звернемо увагу на частину 5 та 6 вірші:
5 І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.
6 І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.
Тож, можна зробити висновок, що до потопу на землі взагалі дощу не було, а земля напувалася парою, що виходила з землі – тобто, мабуть зрошувалася росою. Тому й веселки люди бачити не могли – таке явище стало можливим після появи дощів.
- Хамів гріх:
18 І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфет. А Хам – він був батько Ханаанів.
19 Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля.
20 І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.
21 І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.
Можливо, до цього часу виноградний сік не бродив, або ж вино не виходило настільки міцним. А після зміни структури світу виноградний сік міцно забродив. Тому й Ной добряче сп’янів. Можливо…
22 І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надворі.
23 Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.
- Прокляття:
24 А Ной витверезився від свого вина, і довідався, що йому був учинив його син наймолодший.
25 І сказав він: «Проклятий будь Ханаан, – він буде рабом рабів своїм браттям!»
Ця історія варта додаткової уваги – бо існує багато думок, за що саме Ной прокляв Хама. Наприклад, дехто вважає, що Хам поглумився над батьком – сексуально. Дійсно, Хам був прабатьком Ханаану, народ якого пізніше був відомий аморальністю та гомосексуалізмом. Втім, вірші не дають підстав вважати, що Хам так вчинив з батьком.
Наприклад, в історії про Содом та Гоморру – коли аморальні мешканці Содому хотіли зґвалтувати Божих ангелів написано так – Буття 19 розділ:
1 І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі,
2 та й промовив: «Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою». А вони відказали: «Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці».
3 А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного – і їли вони.
4 Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому – від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім.
5 І вони закричали до Лота, і сказали йому: «Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, – щоб нам їх пізнати!»
Пізнати в Біблії часто означає мати сексуальні стосунки – Буття 4 розділ:
1 І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: «Набула чоловіка від Господа».
Все що зрозуміло з віршів це те, що Хам просто віднісся до батька без належної поваги – побачив нагим, можливо посміявся з цього, та розповів, можливо з насмішкою, братам. В цьому і полягає його вина. Звісно ж, Ноєві це було неприємно. Цю історію також варто прочитати в перекладі Хоменка:
18 Сини ж Ноя, що вийшли з і ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам був батько Ханаана.
19 Троє оцих були сини Ноя і від них заселилась уся земля.
20 Ной почав порати землю і насадив виноградник.
21 Та й випив він вина й і упився в своїм наметі так, що й обнажився.
22 Побачив же Хам, родоначальник Ханаана, що батько тілом світить, та й заходився оповідати про те своїм братам на дворі.
23 Тоді взяли Сим і Яфет накривало собі на плечі і, підступивши спинами, прикрили наготу батька свого; обличчя ж їх були обернені від нього, то й не бачили наготи батька 24 І прокинувся Ной від вина свого та й довідався, що вчинив з ним його підстарший син
25 і сказав: "Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам!"
26 Ще й додав: Благословен Господь, Бог Сима! Нехай Ханаан буде рабом його!
27 Нехай поширить Бог Яфета, нехай живе в шатрах Сима! А Ханаан нехай буде рабом їх.
Тут 22 вірш передає більше змістовного навантаження діям Хама: заходився оповідати – замість того, щоб шанобливо закрити батькову наготу.
Про відкриття наготи батька говорить Єзекіїль - 22 розділ:
10 Наготу батька в тебе відкривають, жінку, у часі її місячної нечистоти, безчестять у тебе.
Як бачимо, Бог відкриття наготи батька ставить поряд зі збезчещенням жінки в час її місячних. Саме за вияв неповаги до наготи свого батька був покараний син Ноя Хам. Тобто – це неповага до батька, зневага батьком своїм, – І це узгоджується з однією з Десяти Заповідей – шануй батька та матір.
Окрім прокляття Ной дав і благословення:
- Благословення:
26 І сказав він: «Благословенний Господь, Симів Бог, – і хай Ханаан рабом буде йому!
27 Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, – і нехай Ханаан рабом буде йому!»
Сим був прабатьком Ізраїля – Божого народу. В Біблійній історії згадуються випадки, коли якийсь цар чи вельможа брав на своє утримання певних людей чи цілі родини – тож вони жили в будинках тих правителів. Тому слова про те, що Яфет нехай пробуває в наметах Симових, вказують, що нащадки Яфета будуть під опікою та на утриманні нащадків Сима.
Так як книга Буття – це переважно книга символів, то й ці Ноєві благословення синів мають символічне значення: Сим – прабатько Ізраїля – який, згідно Божого наміру, мав би бути народом священиків – Вихід 19 розділ:
5 А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля – то Моя!
6 А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам».
Так як Ізраїль по крові втратив статус обраного Божого народу (див. «Обраний народ»), то Біблія вказує, що цей статус матимуть ті, кого Ісус Христос назвав Своїми братами (див. «Брати Христові») – тож благословення Симове стосується їх. Яфет також шанобливо віднісся до батька, і, згідно Ноєвого благословення, мав перебувати в наметах Симових – під його опікою. Тож Яфет символізує представників Божого народу, що житимуть в Божому Царстві на землі (див. «Боже Царство») – під опікою братів Христа. Ну а Хам – який зневажив батька і був за це проклятий, символізує Божих противників – тих, хто зневажає Божі Закони…
28 А Ной жив по потопі триста літ і п'ятдесят літ.
29 А всіх Ноєвих днів було дев'ятсот літ і п'ятдесят літ. Та й помер.