Буття 8 розділ
Закінчення потопу. Любі пахощі для Бога. Божа обітниця людству.
Закінчення потопу
- Потоп йде на спад:
1 І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, – і вода заспокоїлась.
Звісно ж – Бог не міг забути про Ноя та тварин з ним. Тому тут «згадати», як це часто і є в Біблії, це «звернути увагу» – тож «Бог звернув увагу на Ноя та тварин з ним».
Цікаво, що вода спинилася внаслідок дії вітру. Саме потужний вітер має змогу гнати маси води, змінюючи рівень океану в окремих регіонах. Таке можливо внаслідок потужних ураганів. Після цього вода поволі вертається назад в попередні межі – точно так, як і описується далі:
2 І закрились джерела безодні та небесні розтвори, – і дощ з неба спинився.
3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спадати по ста й п'ятидесяти днях.
4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
- Розвідка:
6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
Мабуть, коли вода достатньо висохла, крук не повернувся. Після чого Ной, як вказується далі, вислав голубку.
Відлік часу тут оснований на тривалості життя Ноя – потоп почався, коли Ноєві виповнилося шістсот років – Буття 7 розділ:
11 Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, – цього дня відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори.
8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.
9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
11 І голубка вернулась до нього вечірнього часу, – і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
Тут тричі Ной висилав голубку через 7 днів – тобто, три рази по сім, – знову присутні символічні числа (див. «Числа та народи»). Наявність у подіях потопу символічних чисел вказує на повний Божий контроль над процесом – що, загалом, й так зрозуміло…
Щоб лист оливки міг бути зірваним, вона мала б зазеленіти. Для цього дерево мало б вистояти всі бурхливі води потопу, а земля мала б висохнути достатньо за якихось 2 місяці – бо, як вказується далі, вже 1 місяця (наступного року) Ной зняв дах з ковчега після того, як голубка не повернулася. Це можливо лише при умові, що оливка знаходилась достатньо високо на схилі гори, і, мабуть, далеко від епіцентру потопу – ми ж припускаємо, що потоп був не планетарного масштабу, а локального – в межах поселення юного людства. Тому, можливо, висохла земля дала змогу голубці долетіти до території, де потопу майже, або ж зовсім, не було. Додатковим доказом такого припущення є те, що ковчег з Ноєм після 5 місяців безконтрольного плавання бурхливими водами зупинився на території початкового розселення людства (ми ж пам’ятаємо, що в Раю, звідки вигнали Адама з Євою, текли річки Тигр та Євфрат – що не далеко від Араратських гір) – а не десь в Австралії чи Америці.
- Вихід з ковчегу:
13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця – висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця – висохла земля.
Тобто, трохи більше року від початку потопу – який загалом тривав більше дев’яти місяців, земля висохла.
15 І промовив Ноєві Господь, кажучи:
16 «Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються».
18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми – вийшли з ковчегу вони.
- Божа обітниця:
20 І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.
21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: «Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
Цікаво: нахил людського серця лихий від віку його молодого – це про окрему людину, чи про людство загалом? Про те, що людина з юності схильна до гріха, чи що людство загалом ще просто юне?..
22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч – не припиняться!»
Ця обітниця вказує на те, що Бог змінив підхід до Свого творіння – до потопу злі вчинки людства відбивалися на всій землі – Буття 3 розділ:
17 І до Адама сказав Він: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: «Від нього не їж», – проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.
Та після потопу Бог вирішив, що більше не буде проклинати землю за людину. Тобто, карати буде ЛИШЕ людину – адже під час потопу Бог знищив все живе на землі. А наступного разу Він знищить лише безбожних людей – 2 Петра 3 розділ:
6 тому тодішній світ, водою потоплений, згинув.
7 А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей.