Матвія 26 розділ
Тіло та Кров Христа. Смертельний сум. Зрадник та несправедливий суд.
Новий Заповіт і важка чаша
- Наближення часу:
1 І сталось, коли закінчив Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:
2 «Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, – і Людський Син буде виданий на розп'яття».
Як раніше говорив Сам Ісус Христос: чим наповнене серце – те говорять уста (Матвія 12:34). Ісус завчасно знав день Своєї смерті та наскільки важкою буде ця смерть – і це, поза сумнівом, важким тягарем лежало Йому на серці…
- Рішення вбити Ісуса Христа:
3 Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайяфою,
4 і радилися, щоб підступом взяти Ісуса й забити.
5 І вони говорили: «Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась».
Наближалась Пасха – і таке рішення юдейських старійшин дало можливість Ісусу Христу відсвяткувати це важливе свято – під час якого Він дав Новий Заповіт всім Своїм послідовникам.
- Намащення Ісуса миром:
6 Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона прокаженого,
7 підійшла одна жінка до Нього, маючи алябастрову пляшечку дорогоцінного мира, – і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.
8 Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: «Нащо таке марнотратство?
9 Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим».
В 12 розділі Євангеліє від Івана вказується, що ці нарікання висловив Юда Іскаріотський, який крав зі скриньки на пожертви. А жінка – це Марія, сестра Лазаря – якого Христос перед цим воскресив, – яка, вочевидь, таким вчинком бажала віддячити Ісусові за цей вчинок.
10 Зрозумівши Ісус, промовив до них: «Чого прикрість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.
11 Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.
12 Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на похорон Мій.
13 Поправді кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, – на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!»
Можливо, таке зауваження Ісуса Христа викликало у Юди Іскаріотського образу – і додало йому рішучості зрадити Христа:
- Тридцять срібняків:
14 Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,
15 і сказав: «Що хочете дати мені, – і я вам Його видам?» І вони йому виплатили тридцять срібняків.
16 І він відтоді шукав слушного часу, щоб видати Його.
*Срібняк – грецька дидрахма, яка дорівнює чотирьом динаріям. 1 динарій – денний заробіток найманого працівника.
Сума в 30 срібняків, як і їхня подальша доля, була передбачена в пророка Захарія 11 розділ:
12 І сказав Я до них: Якщо добре це в ваших очах, дайте платню Мою, а як ні, перестаньте! І вони Мою платню відважили – тридцять срібняків.
13 І промовив до мене Господь: Кинь її ганчареві, ту славну ціну, що вони оцінили Мене! І Я взяв оті тридцять срібняків, і те кинув до дому Господнього, до ганчаря.
*Сповнення другої частини пророцтва можна побачити в Матвія 27:6-10.
Хоча Ісус Христос неодноразово говорив про Свою близьку мученицьку смерть, Юду ніяк не зачіпало те, що через його зраду може бути вбито Великого Пророка. Тобто, він особливо й не слухав промови Христа, а ходив з Ним, вочевидь, виключно заради зиску…
- Пасхальна Вечеря – Новий Заповіт:
17 А першого дня Опрісноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: «Де хочеш, щоб ми приготували пасху спожити Тобі?»
18 А Він відказав: «Ідіть до такого-то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, – справлю Пасху з Своїми учнями в тебе».
19 І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали пасху готувати.
Як бачимо, окрім учнів, у Христа було чимало прихильників – які були раді Йому прислужитися.
20 А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.
21 І, як вони споживали, Він сказав: «Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене»...
22 А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: «Чи не я то, о Господи?»
23 А Він відповів і промовив: «Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.
Ця подія також відображена в пророцтві – 41 Псалом:
10 Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, – підняв проти мене п'яту!
24 Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Людського Сина! Було б краще йому, коли б той чоловік не родився!»
Навіть після цих слів Юда не змінив свого наміру зрадити Христа – сумління його спало, а жадібність сліпила очі та затуляла вуха…
25 Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: «Чи не я то, Учителю?» Відказав Він йому: «Ти сказав»...
*В мові юдеїв тих часів вислів «ти сказав» – це ствердна відповідь.
Вочевидь, інші апостоли Христа були дещо збентежені словами Христа та покладалися на Його дії та реакцію – тому особливої реакції з їхнього боку щодо Юди Іскаріотського не було, або ж просто не описано. В будь-якому випадку, як сказано в 13 розділі Євангеліє від Івана, після цього Юда вийшов з кімнати та подався до юдейських старійшин. Тобто, він не був присутнім при укладанні Нового Заповіту:
- Новий Заповіт:
26 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє».
27 А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: «Пийте з неї всі,
28 бо це – кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!
Так званий Старий Заповіт (Мойсеєвий Закон) був лише прообразом Нового Заповіту – де принесення в жертву тварин за гріхи лише символізувало те, що зробив Ісус Христос – приніс в Жертву Себе за гріхи всіх людей, які забажають скористатися з цієї Жертви. І слідування цьому Новому Заповіту, на відміну від Мойсеєвого Закону, справді дарує життя.
Споживання хліба в якості Тіла Христа добре пояснив апостол Павло в 1 Коринтян 10 розділ:
16 Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?
17 Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники хліба одного.
18 Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники вівтаря?
Тобто, той, хто споживає такі хліб та вино, стає частиною Христового Тіла та очищається Його Вченням від гріха – одним Тілом та Духом із Ним (див. «Тіло та Кров Христа»).
29 Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця».
Стосовно плоду виноградного не скажемо, але загалом ці слова вказують, що наступного разу так урочисто апостоли Христа зустрінуться з Ним вже у Божому Царстві…
- Учні наостанку спокусяться:
30 А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли.
31 Промовляє тоді їм Ісус: «Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї. Бо написано: «Уражу пастиря, – і розпорошаться вівці отари».
Це пророцтво записане в Захарія 13 розділ:
7 О мечу, збудися на Мого пастиря та на мужа, Мого товариша, каже Господь Саваот! Удар пастиря – і розпорошаться вівці, і Я оберну на малих Свою руку.
Цікаво – тут згадуються малі, про яких часто говорив Ісус Христос – наприклад, в притчі про овець та козлів, записаної в попередньому – 25 розділі. І це, як ми знаємо, може бути мова про так званих братів Христа (див. «Брати Христові»).
32 По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї.
Вочевидь, учні Христа не дуже розуміли, про що Він тут говорить – інакше б так бурхливо не реагували на Його смерть та воскресіння – як буде описано далі…
33 А Петро відповів і сказав Йому: «Якби й усі спокусились про Тебе, – я не спокушуся ніколи».
34 Промовив до нього Ісус: «Поправді кажу тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, – відречешся ти тричі від Мене»...
35 Говорить до Нього Петро: «Коли б мені навіть умерти з Тобою, – я не відречуся від Тебе!» Так сказали й усі учні.
Самовпевненість – риса недобра. Про це ж попереджав апостол Павло в 1 Коринтян 10 розділ:
12 Тому-то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!
Втім, в Луки 22 розділ вказується, що Ісус, одразу після попередження Петра про це відречення, сказав і про Своє прощення йому цього, ще й завдання дав:
31 І промовив Господь: «Симоне, Симоне, – ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.
32 Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!»
33 А той відказав Йому: «Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!»
34 Він же прорік: «Говорю тобі, Петре, – півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене»...
- Ревна молитва Христа:
36 Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсиманія, і промовляє до учнів: «Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам».
37 І, взявши Петра й двох синів Зеведеєвих, зачав сумувати й тужити.
Чим ближче був час смерті – тим важче було Христові…
38 Тоді промовляє до них: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною»...
Хоча Ісус і мав намір звернутися до Бога-Отця та просити про підтримку Його, та Він, вочевидь, шукав ще й підтримки від Своїх учнів – які через нерозуміння ситуації допомогти Йому не могли. Це ще раз показує, наскільки стривоженим був Ісус Христос…
39 І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, – не як Я хочу, а як Ти»...
40 І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: «Отак, – не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?...
41 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, – бадьорий-бо дух, але немічне тіло».
Ісус, бачачи, що учні не розуміють, у якому важкому стані Він знаходиться, закликав їх подбати хоча б про себе…
42 Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, – нехай станеться воля Твоя!»
Попри Свою тривогу, Христос розумів необхідність того, що Йому доведеться пережити – Івана 12 розділ:
27 Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю...
Смирення Христа щодо Божої Волі є чудовим прикладом для всіх Його послідовників…
43 І, прийшовши, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були.
44 І, залишивши їх, знов пішов, і помолився втретє, те саме слово промовивши.
45 Потому приходить до учнів і їм промовляє: «Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась, – і до рук грішникам виданий буде Син Людський...
46 Уставайте, ходім, – ось наблизився Мій зрадник!»
Попри те, що Ісус знав, що вже йдуть схопити Його, Він навіть не думав тікати чи ховатися:
- Схоплення Ісуса:
47 І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями.
48 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: «Кого поцілую, то Він, – беріть Його».
49 І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: «Радій, Учителю!» І поцілував Його.
50 Ісус же йому відказав: «Чого, друже, прийшов ти?» Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, – і схопили Його.
51 А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку, і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, – і відтяв йому вухо.
Цим учнем був апостол Петро, і меча він взяв з собою за словом Христа – Луки 22 розділ:
35 І Він їм сказав: «Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, – чи вам бракувало чого?» Вони ж відказали: «Нічого».
36 А тепер – каже їм – хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
37 Говорю-бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: «До злочинців Його зараховано». Бо те, що про Мене, виконується».
38 І сказали вони: «Господи, ось тут два мечі». А Він їм відказав: «Досить!»
Також, Івана 18 розділ:
10 Тоді Симон Петро, меча мавши, його вихопив, і рубонув раба первосвященика, – і відтяв праве вухо йому. А рабу на ім'я було Малх.
11 Та промовив Ісус до Петра: «Всунь у піхви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?»
52 Тоді промовляє до нього Ісус: «Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, – від меча і загинуть.
Цікавий вислів: хто візьме меча, – від меча і загинуть – як гадаєте, це просто застереження, що хто візьме меча, того мечем вб’є якийсь противник? Чи, можливо, варто на цей вислів глянути під іншим кутом – вбиваючи іншу людину вбивця вбиває самого себе – свою душу. Адже людина, навіть якщо її вбити, може воскреснути. Але хто вбиває іншого – може вже й не воскреснути, – тобто, вбиваючи іншого, така людина вбиває себе. Цього ж стосуються слова з Об’явлення 13 розділ:
10 Коли хто до полону веде, – сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, – такий мусить сам бути вбитий мечем! Отут терпеливість та віра святих!
Тож застереження Христа може мати значно ширше значення…
53 Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, – і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів?
54 Але як має збутись Писання, що так статися мусить?»
Маючи таку велику Владу – і терпіти приниження від зарозумілих людей… Неймовірна Сила Волі Божого Сина!
До речі, перед обличчям страждань та жахливої смерті Христос зцілив пораненого раба – який прийшов з тими, хто бажав Його вбити – Луки 22 розділ:
51 Та Ісус відізвався й сказав: «Лишіть, – уже досить!» І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його.
Отож, попри духовне занепокоєння, Христос зберігав контроль над Своїми емоціями – ще й прямо вказав на сповнення у всіх цих діях противників пророцтв з Писання:
55 Тієї години промовив Ісус до народу: «Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, – і Мене не взяли ви.
56 Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків». Усі учні тоді залишили Його й повтікали...
Звісно ж, противників Христа Його слова не зачепили – тож вони далі діяли згідно задуманого:
- Нічний суд у Кайяфи:
57 А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
58 Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець.
59 А первосвященики та ввесь синедріон шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
60 і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з'явилися двоє,
61 і сказали: «Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, – і за три дні збудувати його».
62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: «Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе?»
63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, – чи Христос Ти, Син Божий?»
64 Промовляє до нього Ісус: «Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!»
Це узгоджується з ознакою Христа, записаною Об’явлення 1 розділ:
7 «Ото Він із хмарами йде», і побачить Його кожне око, і ті, що Його «прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним». Так, амінь!
Та, як ми вказали в розгляді 24 розділу Євангеліє від Матвія, все це станеться в час Кінця – наш час…
65 Тоді первосвященик роздер одежу свою та й сказав: «Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу!
Згідно Мойсеєвого Закону первосвященик не мав права рвати свій одяг – Левит 21 розділ:
10 А священик, найбільший від братів своїх, що на голову його буде виллята олива помазання, і буде посвячений на одягання шат, він голови своєї не запустить і шат своїх не роздере,
Тож Кайяфа – що так, що так, – згрішив перед Богом, і втратив честь бути Його первосвящеником.
66 Як вам іздається?» Вони ж відповіли та сказали: «Повинен умерти!»
- Знущання з Христа:
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били,
68 і казали: «Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?»...
Як дає підстави зрозуміти Біблія, до Свого земного життя Ісус Христос був Богом Юдеїв – і вони так до Нього віднеслись…
*Задовго до цього Христові страждання яскраво були описані в Ісаї 50 та 53 розділи.
- Сповнення Христових слів Петрові:
69 А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до нього служниця одна та й сказала: «І ти був з Ісусом Галілеянином!»
70 А він перед всіма відрікся, сказавши: «Не відаю я, що ти кажеш»...
71 А коли до воріт він підходив, побачила інша його та й сказала приявним там людям: «Оцей був з Ісусом Назарянином!»
72 І він знову відрікся та став присягатись: «Не знаю Цього Чоловіка!»...
73 Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: «І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе».
74 Тоді він став клястись та божитись: «Не знаю Цього Чоловіка!» І заспівав півень хвилі тієї...
75 І згадав Петро сказане слово Ісусове: «Перше ніж заспіває півень, – відречешся ти тричі від Мене». І, вийшовши звідти, він гірко заплакав...
Так і є – страх паралізує та робить слабким…