Івана 12 розділ
Намащення Ісуса миром, славний в’їзд в Єрусалим, Отець прославляє Сина, чому не ввірували в Ісуса Христа, Світло народам.
Осанна!
- Намащення Ісуса миром:
1 Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
2 І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
Згідно Євангеліє від Матвія 26:6-13 та Марка 14:3-9, ця гостина відбулася в домі Симона прокаженого. Про схожий випадок розповідає й Лука в 7:36-50, але та подія відбулась, на відміну від розглядуваного розділу Євангеліє від Івана, на початку служіння Христа. Тож, мабуть, це інший випадок – бо хоч теж в домі Симона (як в Матвія та Марка), та в Луки вказується, що він був фарисеєм. Або ж, присутні певні розбіжності в оповідачів історії Христа, – але зауважимо, що зі всіх письменників Євангелій безпосереднім свідком життя Христа був лише апостол Іван…
3 А Марія взяла літру мира, – з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі мира наповнили дім!
4 І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати:
5 «Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?»
1 динар – денна зарплата найманого працівника. Таки доволі дороге миро.
6 А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, – і крав те, що вкидали.
7 І промовив Ісус: «Позостав її ти, – це вона на день похорону заховала Мені...
8 Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!»
Ісус воскресив з мертвих брата Марії – чи можна це переоцінити? Тож з вдячності Марія дала Христові, можливо, найдорожче, що мала…
9 А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
10 А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
11 бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували.
Ці наміри виказують справжнє обличчя фарисеїв – як і казав Ісус, вони були дітьми диявола. І найбільше вони хотіли зберегти владу над народом.
- Славний в’їзд Ісуса в Єрусалим:
12 А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
13 то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали:
«Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!»
14 Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15 «Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!»
Це пророцтво записане в Захарія 9 розділ:
9 Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці.
Як вказується в інших Євангеліях, Ісус Сам організував Свій в’їзд до Єрусалиму на ослі – тому що пильнував за тим, щоб пророцтва сповнялись.
16 А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому.
17 Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих.
18 Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
Лише в Євангеліє від Івана детально пояснюється причина того, чому так багато людей вітали Христа під час Його в’їзду до Єрусалиму – вони ввірували в Нього через воскресіння Лазаря.
19 Фарисеї тоді між собою казали: «Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!»
Ці слова ніби пророчі, – адже саме так і буде – весь світ належатиме Цареві Ісусу Христу.
- Отець прославляє Сина:
20 А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени.
21 І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: «Ми хочемо, пане, побачити Ісуса».
22 Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.
23 Ісус же їм відповідає, говорячи: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.
24 Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе.
25 Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, – збереже її в вічне життя.
Саме в час святкування цієї Пасхи Ісус Христос мав померти жертовною смертю – задля спасіння всіх віруючих у Нього. І Він це знав. Втім, Ісус вказав, що Його смерть не варто сприймати як смерть – а як ПЕРЕРОДЖЕННЯ, переродження НА БЛАГО ЛЮДЕЙ. Саме після Його переродження стало можливим для віруючих у Нього стати частиною Його Тіла, приєднатися до Його Тіла – як про це Він говорив у 6 розділі розглядуваного Євангеліє (див. «Тіло та Кров Христа»). Він стане Коренем (Деревом), прищепившись до Якого люди зможуть змінитися (переродитися) та отримати вічне життя – Ісаї 11 розділ:
1 І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його.
2 І спочине на Нім Дух Господній, – дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього.
-------------------------
10 І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, – що стане прапором народам, – погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочинку Його!
Римлян 11 розділ:
16 А коли святий первісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й віття святе.
17 Коли ж деякі з галузок відломилися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепився між них і став спільником товщу оливного кореня,
18 то не вихваляйся перед галузками; а коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе.
19 Отже скажеш: «Галузки відломилися, щоб я прищепився».
Втім, переродження через смерть стосується не лише Христа – 1 Коринтян 15 розділ:
37 І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, – пшениці або чого іншого,
38 і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його.
------------------------
40 Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
------------------------
42 Так само й воскресення мертвих: сіється в тління, – в нетління встає,
43 сіється в неславу, – у славі встає, сіється в немочі, – у силі встає,
44 сіється тіло звичайне, – встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
Ці слова апостола Павла стосуються Божих обранців – святих Всевишнього чи, як їх інакше названо, братів Христа – які матимуть частку в першому воскресінні (див. «Брати Христові»). Але в кінцевому результаті цей процес переродження чекає на всіх Божих слуг – які залишаться Йому вірними, – хто на початку Тисячолітнього Божого Царства, хто – в кінці цього Царства (див. «Боже Царство»).
Щодо 25 вірша про любов чи ненависть до своєї душі, – то Христос подав чудовий приклад – Він не тримався за Своє життя на цім світі – тож зберіг Свою душу в вічне життя. У слова Христа про любов та ненависть не варто вкладати абсолютний, звичний нам, зміст – Він мав на увазі віддавати перевагу, пріоритети. Тобто, якщо людина живе у власне задоволення та дбає лише про себе, чи навіть виявляє віру в Бога та ніби побожна, але в час труднощів зраджує Божі принципи та віддає перевагу збереженню комфортного стилю життя, чи навіть просто самого життя – то така людина більше любить свою душу. Якщо ж людина дбає про добрі стосунки з Богом та за будь-яких обставин – навіть перед лицем смертельної небезпеки, залишаться вірною Богові та Його принципам – така людина ненавидить душу свою у цім світі сатани, – і вона отримає вічне життя. Як показує історія, перші християни переважно віддавали перевагу вірності Богові – навіть перед загрозою смерті, – тож Христові слова для них були сповненні змісту. І це мудро – бо у цьому світі сатани немає нічого настільки цінного, щоб втратити вічне життя. А вірних Бог пошанує:
26 Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.
27 Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю...
Звісно, Христос не бажав Собі такої смерті, – та на цей крок Він пішов свідомо – ще до Свого народження людиною на землі. Слова з 27 вірша Ісус сказав при всіх. В інших Євангеліях описується (в цьому ні), що схожі слова Він висловлював під час молитви перед схопленням в Гефсиманському саду. Тож, як бачимо, Ісуса мучило те, що чекало на Нього. Але Він щоразу віддавав перевагу Божій Волі:
28 Прослав, Отче, Ім'я Своє!» Залунав тоді голос із неба: «І прославив, – і знову прославлю!»
29 А народ, що стояв і почув, говорив: «Загреміло!» Інші казали: «Це Ангол Йому говорив!»
30 Ісус відповів і сказав: «Не для Мене цей голос лунав, а для вас.
31 Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер.
32 І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну».
33 А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти.
Хоча в цьому вірші і говориться, що тут Ісус говорив про Свою смерть, та все ж ці слова стосуються майбутнього – адже в ті часи диявол не був вигнаний з землі, і Ісус ще не притягнув всіх Своїх – а зробить це лише Господнього Дня – з останньою сурмою Ангела – 1 Коринтян 15 розділ:
51 Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, –
52 раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона – і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!...
Та з часу Жертовної смерті Ісуса Христа доля диявола – князя світу цього, як і контрольованого ним світу, була визначена. А так як Бог-Отець та Ісус Христос поза часом, то в їхніх очах це вже було як здійснений факт. Та слухачі не розуміли цього:
34 А народ відповів Йому: «Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?»
В Псалмах 45 (7 вірш) та 110 (4 вірш), в Ісаї 9:5,6, а також в Даниїла 7:14, та й в інших пророків, справді так говориться. Та слухачі не добре знали Писання – бо в Даниїла 9:26, наприклад, говориться, що Месія буде погублений. Та й в Ісаї є подібні пророцтва. Тобто, Месія й справді пробуватиме повік – після Свого жертвоприношення на землі. І про Сина Людського згадував Даниїл в 7:13…. Мабуть, тому Христос проігнорував їхнє питання…
35 І сказав їм Ісус: «Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде...
36 Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали». Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них.
- Чому люди не ввірували в Ісуса Христа:
37 І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,
38 щоб справдилось слово пророка Ісаї, який провіщав:
«Хто повірив тому, що ми, Господи, чули, а Господнє рамено кому об'явилось?»
39 Тому не могли вони вірити, що знову Ісая прорік:
40 «Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не навернулись, щоб Я їх уздоровив!»
41 Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіщав.
Ці пророцтва Ісаї справдилися тоді, так само справджуються і в наш час. Та не всі НЕ увірували в Христа:
42 Проте багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, – щоб не вигнано їх із синагоги.
43 Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
Це і було їхньою помилкою – адже Христос прямо застеріг від цього – Матвія 10 розділі:
33 Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.
- Вірити, бачити, слухати:
44 А Ісус підняв голос, та й промовляв: «Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.
45 А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.
Бачити Христа могли не лише Його сучасники в першому столітті, але й Його учні інших часів – наслідуючи Його вони засвідчують, що «бачать» Його приклад та Вчення. Так можна бачити і Бога-Отця – Римлян 1 розділ:
20 Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання,
І хто «бачить» Христа – «бачить» Його Світло:
46 Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався.
Ці слова співзвучні з початком цього Євангеліє, де Іван описує Христа, як Світло – Івана 1 розділ:
4 І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.
5 А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його.
47 Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.
Це стосувалося того часу, коли Христос був на землі – тоді Він мав спасти людство. Але в час Кінця Він буде судити – на це вказує притча про овець та козлів (Матвія 25:31-46). Але суд відбуватиметься так, як описано далі:
48 Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, – останнього дня воно буде судити його!
Слово – це не набір фонетичних звуків – це інформація. Через Боже Слово Ісус Христос виклав Своє Вчення, дав відповідні застереження та заохочення. І саме дотримуючись чи, навпаки, НЕ дотримуючись Божих (Христових) настанов людина чинить собі суд – пожинає відповідні плоди (наслідки). Так Слово Христа судитиме людей в Час Кінця.
49 Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, – то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити.
50 І відаю Я, що Його ота заповідь – то вічне життя. Тож що Я говорю, то так говорю, як Отець Мені розповідав».
Приклад Суду: дотримання Божої Заповіді – вічне життя, а недотримання – смерть. Тож люди будуть суджені самостійно.