Луки 15 розділ
Притчі про загублені вівцю та драхму, і про блудного сина.
Радість за грішника
- Притчі про загублені вівцю та драхму:
1 Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.
2 Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть».
3 А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:
4 «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?
5 А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.
6 І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену».
7 Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!...
8 Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде?
9 А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!»
10 Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається».
Бог любить людство – Івана 3 розділ:
16 Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.
Будучи Божим творінням, всі люди належать Богові. От лише грішники з Ним не залишаться – а підлягають знищенню. Тож звісно, що Бог – Який любить людей, – не хоче втрачати жодного з них. Так і в притчах Ісуса Христа – власника, звісно ж, тішить, що є чи то вівці, чи то драхми. Але жодної з них втрачати не хочеться – тому знайденою втратою тішаться. Так і Бог – давши можливість людям спастися, тішиться кожним наверненим. Це ще якщо не брати до уваги, що фарисеї та книжники самі думали про себе, що вони праведники, – та чи були вони такими насправді – в Божих очах?...
- Притча про блудного сина:
11 І Він оповів: «У чоловіка одного було два сини.
12 І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток.
В ті часи левову частку маєтку успадковував старший син, а молодшому діставалась значно менша частка. Тому молодшому синові часто доводилося будувати своє життя та добробут на стороні – самостійно. Тож можна зрозуміти, що в притчі Христа молодший син вирішив не зволікати та будувати своє життя завчасно.
13 А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.
14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, – і він став бідувати.
15 І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.
16 І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.
Мабуть для юдеїв, для яких свиня – це нечиста тварина, – цей опис недолі молодшого сина демонстрував його крайнє приниження…
17 Тоді він спам'ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!
18 Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе...
19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів»...
20 І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, – і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!
21 І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм»...
22 А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.
23 Приведіть теля відгодоване та заколіть, – будемо їсти й радіти,
24 бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!» І почали веселитись вони.
Якщо, згідно наведених вище притч Ісуса Христа, людина тішиться з віднайденої вівці чи драхми, то скільки ж більше батько мав би тішитися віднайденим пропалим сином – особливо, якщо цим Батьком є Всевишній Бог. Та, вочевидь, з цього тішитися можуть не всі:
25 А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.
26 І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?»
27 А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, – бо ж здоровим його він прийняв».
28 І розгнівався той, – і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.
29 А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, – ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я...
30 Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, – ти для нього звелів заколоти теля відгодоване»...
31 І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє!
32 Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!»
24 та 32 вірші вказують, що блудний син «був мертвим та ожив». Ці слова узгоджуються зі словами Ісуса Христа про певних «мертвих» – про яких Ісус Христос говорив в іншому випадку – Матвія 8 розділ:
21 А інший із учнів промовив до Нього: «Дозволь мені, Господи, перше піти та батька свого поховати».
22 А Ісус йому каже: «Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!»
Отож, навіть будучи ніби-то живим, можна бути мертвим (див. «Мертві»)…
Розглянуті притчі Ісуса Христа про загублених вівцю та драхму, а також про блудного сина, заохочують нас звертатися до Бога, та ставати «віднайденими» або ж «ожилими» праведниками – знаючи, що з цього тішиться і Сам Бог, і Його Ангели. Втім, у притчі про блудного сина є ще один символічний аспект:
Ізраїль для Бога в певному сенсі також перворідний син – Вихід 4 розділ:
22 І ти скажеш фараонові: Так сказав Господь: Син Мій, Мій перворідний – то Ізраїль.
Отож, будучи Божим символічним перворідним, Ізраїль по праву мав би успадкувати землю. Та юдейських старійшин – як і старшого брата з розглянутої притчі, – зачіпало те, що Бог тішиться з навернення юдеїв з простого люду, а потім ще й запросив людей з поган – про що Бог говорив ще здавна через Свої пророків, – наприклад, Ісаї 65 розділ:
1 Я прихилявся до тих, що Мене не питали, Я знайдений тими, що Мене не шукали. Я казав: «Оце Я, оце Я!» до народу, що Йменням Моїм не був званий.
Тому юдейські провідники часів Ісуса Христа не тішилися з навернення, на їхню думку, грішників – і, як старший син у притчі (28 вірш), не захотіли прийняти Боже запрошення через Божого Сина Ісуса Христа приєднатися до радості Бога та Його народу. Через що вони й залишилися осторонь (див. «Обраний народ»)…