Луки 8 розділ
Ісус навчає притчами. Не ховайте світла. Рідня Ісуса Христа. Втихомирення бурі. Уздоровлення біснуватого та кровотечивої. Воскресіння дочки Яіра.
Пильнуйте, як слухаєте
- Жінки прислуговують Ісусові:
1 І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були,
2 та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло,
3 і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.
Ісус добре ставився до жінок – що було незвичним для тогочасного суспільства. Тому, відчуваючи Його прихильність, вони бажали бути з Ним та прислуговувати Йому.
- Притча про сіяча:
4 І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
5 «Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, – і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували.
6 Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, – і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости.
7 А інше упало між терен, – і вигнався терен, і його поглушив.
8 Інше ж упало на добрую землю, – і, зійшовши, уродило стокротно». Це сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!»
Цей заклик Ісуса вказує, що в притчі є прихований зміст – і він стосувався саме тих, хто має ті символічні вуха – хто «чує».
9 Запитали ж Його Його учні, говорячи: «Що визначає ця притча?»
10 А Він відказав: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, «щоб дивились вони – і не бачили, слухали – і не розуміли».
Насправді всі, хто бажали зрозуміти притчу, приєднувалися до Христа та Його учнів – і вони «чули». А хто не хотів – той і не «чув» – не цікавився значенням притчі.
11 Ось що означає ця притча: Зерно – це Боже Слово.
12 А котрі край дороги, – це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.
13 А що на кам'янистому ґрунті, – це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, – і за час випробовування відпадають.
14 А що впало між терен, – це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, – і плоду вони не дають.
15 А те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, – і плід приносять вони в терпеливості.
*Ця ж притча описана в Матвія 13 розділ.
Як бачимо, на шляху до Бога чимало перешкод – і байдужість, і відсутність глибокого розуміння Божої Істини, і клопоти та неправильні цілі…
- Світло нехай світить:
16 А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить.
17 Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв.
Неможливо знати Істину – і не ділитися нею. Неможливо чинити будь-які діла – і щоб вони залишились в таємниці, – принаймні Бог про них знатиме – і виявить, і запитає.
Тому важливо слухати та виконувати Божу Волю – світити, – щоб не втратити, а набути:
18 Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, – забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має».
Ці слова Ісуса Христа можна краще зрозуміти на прикладі притчі про таланти, записаної в Матвія 25 розділ:
14 Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє.
15 І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, – кожному за спроможністю його. І відійшов.
16 А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів.
17 Так само ж і той, що взяв два – і він ще два інших набув.
18 А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, – і сховав срібло пана свого.
19 По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку.
20 І прийшов той, що взяв п'ять талантів, – приніс іще п'ять талантів і сказав: «Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, – ось я здобув інші п'ять талантів».
21 Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!»
22 Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, – ось іще два таланти здобув я».
23 казав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!»
24 Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, – ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав.
25 І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє»...
26 І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав?
27 Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє.
28 Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має.
29 Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має.
30 А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!»
Як бачимо, ця притча закінчується тими ж словами, що й слова Ісуса Христа у 18 вірші: хто має – отримає ще, а хто не має – втратить і те, що здається йому, ніби має. Про що тут мова?
Кожна людина з народження наділена певними талантами (яке влучне слово – у притчі Ісуса Христа це гроші, а в нашому розумінні – саме таланти, здібності). Протягом життя людина розвивається, набуває певні здібності, розвиває духовність. І хто примножив свої таланти – дані нам Богом, – розвинув свою духовність, – той збільшив отримані від Бога таланти. Хто ж не розвинувся, або ще гірше, виявився, так би мовити, пустим, деградував – той втратить і те, що він думає ніби має – своє життя…
- Хто мати та браття Христа:
19 До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього.
20 І сповістили Йому: «Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе».
21 А Він відповів і промовив до них: «Моя мати й брати Мої – це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!»
Духовні зв’язки важливіші за родинні. До того ж, чи хотіли б ви мати родинні зв’язки з Самим Ісусом Христом? – Ось вам шлях до цього! Кожна людина на землі може стати братом чи сестрою Самому Ісусові Христові…
- Втихомирення бурі:
22 І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: «Переплиньмо на другий бік озера». І відчалили.
23 А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони.
24 І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: «Учителю, Учителю, гинемо!» Він же встав, наказав бурі й хвилям, – і вони вщухнули, і тиша настала!
25 А до них Він сказав: «Де ж ваша віра?» І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: «Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?»
Ісус почувався безпечно – бо покладався на Бога-Отця. До того ж, Він знав, як має померти. Та й учні Христа – ставши Його учнями, отримали і Його захист. Тож боятися втопитися у них причини не було – якби мали міцнішу віру.
Втім, ця історія може мати важливе символічне значення – і ось чому: як ми знаємо, в Біблії море може символізувати народи. Тоді буря на морі – це різні суспільні потрясіння – наприклад, війни, – які, до того ж, можуть бути Божим покаранням – Об’явлення 7 розділ:
1 А по цьому я бачив чотирьох Анголів, що стояли на чотирьох кутах землі та тримали чотири земні вітри, щоб вітер не віяв на землю, ані на море, ані на жодне дерево.
2 І бачив я іншого Ангола, що від схід сонця виходив, і мав печатку Бога Живого. І він гучним голосом крикнув до чотирьох Анголів, що їм дано пошкодити землі та морю,
3 говорячи: «Не шкодьте ані землі, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!»
В час Кінця народи й справді будуть як розбурхане бурею море. І тоді віра та надія на Бога матимуть неабияке значення – щоб встояти. І саме Ісус Христос, згідно Божого наказу, врятує Своїх людей...
- Уздоровлення біснуватого:
26 І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї.
27 І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах.
28 А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: «Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, – не муч мене!»
29 Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, – і в'язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, – і демон гнав по пустині його.
30 А Ісус запитався його: «Як тобі на ім'я?» І той відказав: «Леґіон», бо багато ввійшло в нього демонів.
31 І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню.
Що ж – свій вирок вони вже знали…
32 Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм.
33 А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, – і потопилась.
Звісно, якби демони попросились в інших людей, Христос би дозволу не дав. Але чому саме в свиней? – які до того ж, згідно Мойсеєвого Закону, були нечистими тваринами. Як ми могли побачити в розгляді 3 розділу книги Буття, згідно Божого наміру за різними тваринами, мабуть, наглядали Божі Ангели. Частина цих ангелів пішла слідом за дияволом – збунтувавшись проти Бога. Диявол, як ми могли бачити в розгляді згаданого вище 3 розділу книги Буття, живиться людьми (вочевидь, їхньою негативною енергетикою), то, можливо, демони так само живляться і тваринами – їхньою енергетикою…
34 Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили.
35 І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, – і полякались...
36 Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий.
37 І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, – великий-бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся.
Через такі чуда Сам Христос був страшним жителям тієї землі. Хоча Його сила їх налякала – та звістка не привабила. Як не дивно, це доволі типова реакція багатьох людей: навіть бачачи докази існування Бога, не бажати будувати з Ним стосунки. Мабуть так тому, що бути з Богом та навчатися від Нього вимагає зусиль, – а їм нічого не хочеться міняти, не хочеться брати на себе відповідальність. Адже, навчаючись від Бога, треба працювати над собою – тож без Бога, так би мовити, їм спокійніше. Вони не обов’язково злі, та це не означає, що добрі, – тому такі люди не отримають Божої підтримки – Об’явлення 3 розділ:
15 Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби-то холодний чи гарячий ти був!
16 А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...
17 Бо ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!
Чимало людей нашого світу кажуть, що вони нічого поганого не роблять – та чи достатньо цього для Божого схвалення та життя в Його Царстві?..
38 А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи:
39 «Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог!» І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!
40 А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його.
Ісус діяв вміло – сприяв поширенню розголосу про Нього. І це сприяло Його служінню…
- Вздоровлення кровотечивої та воскресіння дочки Яіра:
41 Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.
42 Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, – і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його.
43 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її,
44 підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, – і хвилі тієї спинилася їй кровотеча!
45 А Ісус запитав: «Хто доторкнувся до Мене?» Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: «Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне».
46 Ісус же промовив: «Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене»...
47 А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.
48 Він же промовив до неї: «Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!»
Згідно Мойсеєвого Закону ця жінка вважалася нечистою і до чого вона торкалась – також вважалося нечистим. Тож вона не могла знаходитися серед людей. Та попри те, що вона порушила Закон, Ісус не засудив її, а навпаки, заспокоїв. Він зважав на спонуки людей та виявляв до них милосердя та співчуття – Він не стежив за детальним виконанням букви Закону, як це робили книжники та фарисеї, а звертав увагу на Дух Закону, на його призначення. Звісно ж, що люди тягнулися до Нього…
49 Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: «Дочка твоя вмерла, – не турбуй же Вчителя!»
50 Ісус же, почувши, йому відповів: «Не лякайсь, тільки віруй, – і буде спасена вона».
51 Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері.
52 А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: «Не плачте, – не вмерла вона, але спить!»
53 І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.
54 А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: «Дівчатко, вставай!»
55 І вернувся їй дух, – і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти.
56 І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.
Чуда Ісуса Христа показували, Ким Він був насправді – тож юдеї не могли вже мати відмовки перед Богом…