Частина Сьома
Пророцтва на Ізраїль
Єзекіїля 19 розділ
Історія Ізраїлевого народу в жалобній пісні про ізраїлевих князів. Описується історія від часів Якова – і до часів Христа… А може й далі…
Жалобна пісня про князів ізраїлевих
- Левиця та її левчуки:
1 А ти пісню жалобну здійми про князів Ізраїлевих,
2 та й скажи: Яка твоя мати левиця: Лягла поміж левів, серед левчуків вона викохала левенят!
3 І одне із своїх левенят вона вигодувала, левчуком воно стало, і здобич ловити навчився, людину він жер!
Ці слова мають дещо спільне із благословенням Юди Яковом – Буття 49 розділ:
9 Юда – лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся з здобичі: прихиливсь він, поклався як лев й як левиця, – зведе хто його?
10 Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів.
Як говорить Біблія, цим Примирителем – Якому буде послух народів, – є царюючий Ісус Христос – Об’явлення 5 розділ:
5 А один із старців промовив до мене: «Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її».
Як ми знаємо, Ісус Христос був вихідцем з Божого обраного народу – з Ізраїля, з племені Юди. Та, окрім цього, до Свого життя на землі Він був Богом ізраїльтян, а після Свого життя на землі Він стане Богом цілого світу (див. «Бог Ізраїлів»). Всю цю інформацію ми наводимо для того, щоб показати між якими то левами лягла левиця – мова тут, як мінімум, про духовних створінь (див. Даниїла 10 розділ).
А тепер ще згадаємо про левицю-матір – тобто, особу жіночого роду. Як ми знаємо, в Біблії жінка може символізувати певну систему цінностей для побудови суспільства (див. «Жінка»). В такому випадку, наведені вище вірші вказують на Божественне походження та Божественну основу обраного Божого народу Ізраїля. Тобто, обрання цього народу було від Бога та на основі Божих Законів – що, як показує Біблія, і справді було.
Тепер потрібно зрозуміти, як і яку людину ловив та жер той левчук. В Раю в Божому присуді змієві говориться, що він їстиме порох – Буття 3 розділ:
14 І до змія сказав Господь Бог: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя.
А в присуді Адамові Бог сказав наступне – Буття 3 розділ:
19 У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, – і до пороху вернешся».
Тобто, людина Адам і є тим порохом, яким мав живитися змій – цебто, диявол, або ж духовне створіння.
Отож, обраний Божий народ, по-перше, позбавляв диявола його поживи (людей) – забираючи їх собі, а по-друге, ставши Божим народом, ці люди ставали частиною Бога – як і їжа стає частиною того, хто її споживає (див. «Тіло та Кров Христа»). Простіше кажучи, у світі, де панував диявол, той левчук (Божий народ під керівництвом Ісуса Христа в Його доземному житті) став осередком людства під Божим пануванням. Втім, світ диявола миритися з цим не міг:
- Левчуки у полоні:
4 І похід розголосили народи на нього, в їхню яму він схоплений був, і його в ланцюгах до краю єгипетського відвели...
Біблія розповідає, що Яків з родиною добровільно прийшли у Єгипет (див. Буття 46 розділ). Та тут пояснюється справжня причина цього – протистояння в духовному світі, – де диявол та його ангели виступили проти Бога та Його Ангелів (див. Даниїла 10 розділ). І справді, таким чином обраний Богом народ втратив зв’язок із своїм Богом та потрапив в рабство до Єгипту.
Хоча в Єгипті чисельність Ізраїля зросла, та все ж, в переважній більшості, вони не були близькими до Бога. Тож протягом їхнього блукання пустелею Бог очистив цей народу та ввів в Обіцяний Край інше покоління ізраїльтян – які були більш схильними бути зі своїм Богом:
5 Як левиця побачила, що надаремно чекає, що пропала надія її, то взяла вона знову одне із своїх левенят, і вчинила його левчуком.
6 І ходив він між левами й став левчуком, і здобич ловити навчився, людину він жер!
7 І він розбивав їхні палати, і руйнував їхні міста, і від голосу рику його остовпіла земля й що на ній!
Після виходу з Єгипту Ізраїль справді став потужним – що й народи його боялися, – особливо в часи правління Давида та Соломона. Але й він потрапив у пастку народів диявола – їхні ідоли та гріхи:
8 Та пастку на нього поставили люди знавкола з округ, і свою сітку на нього розкинули, – і він схоплений був в їхню яму!
9 І кинули в клітку його в ланцюгах, і його відвели до царя вавилонського, і в твердиню його запроторили, щоб голос його вже не чувся на горах Ізраїлевих...
Якщо після Єгипетського рабства Ізраїль ще мав вагомий вплив на навколишні народи, то після Вавилонського рабства те, що залишилося від Ізраїля, мало незначний регіональний вплив, і переважно завжди було під чужим протекторатом.
- Доля матері Ізраїля – спалення в пустелі:
10 Твоя мати, як той виноград у винограднику, посадженому над водою, плодюча й гілляста була через води великі.
Великі води – це потужне Джерело знань, інформації та керівництва, надане Богом (див. «Річка»).
11 І виросли пруття міцні, й надавались на берла володарів, і височів між гущавинами його зріст, і він показався в своїй висоті, у численних галузках своїх!
Все це й справді було з Ізраїлем – особливо, як ми вже зауважили вище, в часи правління Давида та Соломона. Та через невірність ізраїльтян тривало це не довго:
12 Та була вона вирвана в лютості, об землю кинена, і вітер зо сходу зсушив її плід, – поламалися й повисихали вони, а її міцний прут огонь його зжер...
Вочевидь, в місцевості стародавнього Ізраїлю вітер зо сходу завжди приносив посуху. Проте, Біблійні пророцтва вказують, що й загроза для невірного Божого народу також приходить зі сходу. Отож, після Вавилонського полону Ізраїль вже не був в своїй колишній силі:
13 А тепер посадили її на пустині, у краї сухому й безвідному, –
14 і вийшов огонь із прута її вітки та й пожер її плід, і немає у неї міцного прута, берла на панування... Це пісня жалобна, і буде за пісню жалоби вона».
Ізраїльтяни самі спровокували огонь із прута її вітки – вони вбили посланого до них Божого Сина Ісуса Христа. Через це римляни 70 року н.е. остаточно спустошили та спалили Єрусалим, а вцілілих юдеїв відвели в рабство. Так припинив своє існування Ізраїль – як обраний Божий народ (див. «Обраний народ»).
Як і інші пророцтва Єзекіїля, це пророцтво також має ширше значення – і стосується часу Кінця. Отже, Божих народів було два – один згинув у Єгипетській неволі, другий – у Вавилонській. В давні часи переважно завжди були великі домінуючі країни, які контролювали значну частину світу. В Останні Дні світ стає розрізненим – як зараз дехто висловлюється, багатополярним – де домінувати намагаються декілька країн. Все це має відображення в зображенні боввана, описаного в Даниїла 2 розділ. Як ми знаємо, в Біблії Єгипет символізує домінуючу світову країну (див. «Числа та народи») – таким переважно був стародавній світ. А Вавилон Великий вказує на мішанину народів (див. «Вавилон») – яким є світ в Останні Дні – наш час. Отже, колишній світ – зразка Єгипту, – поневолив та знищив перший Божий народ – Ізраїль (це, як ми вже вказали, зробила Римська імперія в 70 році н.е.). А другий Божий народ – християнський світ, – потрапив у рабство Вавилону Великого – сучасної мішанини народів. І разом з Вавилоном Великим – де якраз домінує саме християнський Захід, – другий Божий народ зникне. І що цікаво, саме з християнського світу й вийде огонь та пожере його плід – на сповнення слів з Осії 8 розділ:
7 А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть, – в них не буде й колосся, а зерно не видасть муки, коли ж видасть, чужі поковтають її.
Лише ті, хто дослухаються до Божого заклику вийти з Вавилону Великого, вціліють – Об’явлення 18 розділ:
4 І почув я інший голос із неба, який говорив: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його.
5 Гріхи-бо його досягли аж до неба, і Бог ізгадав про неправди його.
Втім, це вже історія іншого Божого народу – нового, – який житиме в Божому Царстві…