Івана 4 розділ
Ісус та самарянка. Одні сіють, інші жнуть. Зцілення сина царедворця.
Джерело живої води
- Знову до Галілеї:
1 Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван,
2 хоч Ісус не христив Сам, а учні Його,
3 Він покинув Юдею та знову пішов у Галілею.
У 1 вірші, мабуть, є певна неточність в перекладі – Господь, про Якого там говориться – це Сам Ісус Христос. Він зрозумів, що привернув надмірну увагу фарисеїв до Себе. І те, що Христос вирішив покинути Юдею вказує на те, що Він не мав наміру марно наражатися на небезпеку – адже Він знав, що фарисеї могли б наважитися на Його вбивство.
- Розмова з самарянкою:
4 І потрібно було Самарію Йому переходити.
5 Отож, прибуває Він до самарійського міста, що зветься Сіхар, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йосипові.
6 Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.
7 Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: «Дай напитись Мені!»
8 Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи.
9 Тоді каже Йому самарянка: «Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?» Бо юдеї не сходяться із самарянами.
Самаряни, хоч і жили на теренах стародавнього Ізраїльського царства, не були ізраїльтянами – вони були нащадками переселенців з різних народів, переселених туди ассирійським царем взамін вигнаних ізраїльтян (2 Царів 17 розділ). За сотні років мешканці Самарії асимілювалися з залишками ізраїльтян та, поклоняючись своїм поганським богам, перейняли у ізраїльтян певну подобу поклоніння Ізраїлевому Богові. Тому в часи Ісуса Христа вони вважали себе нащадками Якова – прабатька Ізраїльтян. Тож юдеї їх зневажали.
До цього варто додати, що юдейські чоловіки зневажливо ставились і до жінок – тож і це було частиною того, чому самарянка здивувалася зверненню Христа.
10 Ісус відповів і промовив до неї: «Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: «Дай напитись Мені», – ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води».
Живою водою називали джерельну воду – тож саме про таку воду, вочевидь, і подумала самарянка.
11 Каже жінка до Нього: «І черпака в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, – звідки ж маєш Ти воду живу?
12 Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?»
13 Ісус відповів і сказав їй: «Кожен, хто воду цю п'є, буде прагнути знову.
14 А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне».
Вода, про яку говорив Ісус Христос – це Істина, Знання (див. «Річка»). І той, хто прийме Знання від Христа, сам зможе стати джерелом цього Знання. Саме це мається на увазі і в Єремії 31 розділ:
33 Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, – каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом!
34 І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: «Пізнайте Господа!» Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, – каже Господь, – бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!
Звісно ж, самарянка цього не зрозуміла:
15 Каже жінка до Нього: «Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати».
16 Говорить до неї Ісус: «Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди».
17 Жінка відповіла та й сказала: «Чоловіка не маю»... Відказав їй Ісус: «Ти добре сказала: Чоловіка не маю.
18 Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, – не муж він тобі. Це ти правду сказала».
19 Каже жінка до Нього: «Бачу, Пане, що Пророк Ти.
20 Отці наші вклонялися Богу на цій ось горі, а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись».
21 Ісус промовляє до неї: «Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви.
22 Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв.
23 Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців.
24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись».
Спасіння від юдеїв – це справді так, адже лише вони були останніми з Ізраїля – єдиного народу, з яким Бог уклав Заповіт, і лише їм давав знання та розуміння стосунків з Ним. Та все ж, з бігом часу юдеї змінилися – етнічні юдеї втратили свої стосунки з Богом, і на їхнє місце Бог обрав інших юдеїв – Римлян 2 розділ:
28 Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі,
29 але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання – серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога.
Так, це юдеї по духу – ті, хто цінує стосунки з Богом, і хто всіма силами старається бути з Ним та виконувати Його Заповіді (див. «Обраний народ»).
Хоча історія християнства та їхніх численних храмів цього не показує, та, згідно слів Ісуса Христа, з часів заснування Ним християнства храми та місця поклоніння втратили своє особливе значення. З часу, коли Божим народом змогли стати люди з різних народів, важливим є стан серця та розуму. А Єрусалим та Божий храм у ньому стали символічними, і перемістилися – як показує Біблія, до небесної сфери.
Отож, вклонятися Богові варто в дусі та правді – вклонятися серцем – шануючи Бога всім серцем, всім розумом – Матвія 22 розділ:
37 Він же промовив йому: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою».
38 Це найбільша й найперша заповідь.
Втім, як би щиро та від серця ви б не поклонялися Богові – якщо це неправильно, то Він цього не прийме. Наприклад, про таку певну щирість Ісус застеріг Своїх учнів – Івана 16 розділ:
2 Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові!
3 А це вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене.
Як бачимо, були і будуть люди, які зі щирим серцем та переконанням можуть навіть вбивати Божих слуг. Тому треба стежити та пересвідчуватися – чи поклоняєтеся ви в правді…
25 Відказує жінка Йому: «Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос, – як Він прийде, то все розповість нам».
26 Промовляє до неї Ісус: «Це Я, що розмовляю з тобою»...
Ісус вкрай рідко відкривав людям Свій статус, а тут – сторонній жінці, ще й самарянці – чи ж не дивно? І це при тому, що Його учні здивувалися, що Він взагалі розмовляв з жінкою:
27 І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жаден із них не спитав: «Чого хочеш?» або: «Про що з нею говориш?»
Як розуміємо, це було на початку стосунків Ісуса Христа з Його учнями – коли вони ще не знали, що для Вчителя людські традиції та переконання суттєвого значення не мали. Тож цей випадок, як і цілий ряд наступних, спонукував їх задуматися та аналізувати поведінку їхнього Вчителя, та міняти свої погляди відносно цього…
Можливо це дивно, можливо й не має значення (хоча варто визнати, що у Бога випадковостей не буває – тож значення таки має), але ця історія розмови Ісуса Христа з самарянкою, і, зауважимо, ще й біля криниці, яку викопав прабатько ізраїльтян Яків, може мати символічне значення:
Як ми знаємо, жінка в Біблії символізує певну систему цінностей, на основі якої будується суспільство (див. «Жінка»). Самарянка була представницею народу, який вважав себе частиною стародавнього Ізраїлю – обраного Богом народу, – хоча насправді ізраїльтянами вони не були. Також, вони споживали воду, яка, як ми знаємо, символізує інформацію, знання – з криниці, яку викопав Яків…
Отож, коли надійде час богомільцям правдивим почати вклонятися Отцеві в дусі та в правді – в час Господнього Дня (наш час), Цар Божого Царства Ісус Христос виявить Себе тим, хто вважає себе Божим народом, але ним не є – сучасному християнському світові, який черпає знання з Якової криниці (християнство ж бере свій початок від Мойсеєвого Закону) – Матвія 24 розділ:
30 І того часу на небі з'явиться знак Сина Людського, і тоді «заголосять всі земні племена», і побачать вони «Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних» із великою потугою й славою.
31 І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних – «від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його».
І, як самаряни часів Ісуса Христа, люди сучасного світу матимуть змогу прийняти Ісуса Христа та повірити Йому.
28 Покинула жінка тоді водоноса свого, і побігла до міста, та й людям говорить:
29 «Ходіть-но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?»
Ісус Христос засвідчить про Себе світові через святих Всевишнього – які мають дух пророцтва – тож можуть пояснювати давні пророцтва та передбачати майбутнє – Об’явлення 19 розділ:
10 І я впав до його ніг, щоб вклонитись йому. І він каже мені: «Таж ні! Я співслуга твій та братів твоїх, хто має засвідчення Ісусове, – Богові вклонися!» Бо засвідчення Ісусове, – то дух пророцтва.
30 І вони повиходили з міста, і до Нього прийшли.
В Останні Дні до Ісуса Христа та Його народу люди світу також прийдуть…
- Справжня пожива:
31 Тим часом же учні просили Його та й казали: «Учителю, їж!»
32 А Він їм відказав: «Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви».
33 Питали тоді один одного учні: «Хіба хто приніс Йому їсти?»
34 Ісус каже до них: «Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.
35 Чи не кажете ви: «Ще чотири от місяці, – і настануть жнива?» А Я вам кажу: «Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, – як для жнив уже пополовіли вони!
36 А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне – разом раділи.
37 Бо про це поговірка правдива: «Хто інший сіє, а хто інший жне».
38 Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли».
Ніби все просто, – та Христова алегорія цікава. Пожива – це джерело енергії, рушійна сила для дії. Ціль людини також має схожу дію – спонукує її до дії, дає енергію. Така ціль, як виконання Божої Волі – це теж хороша рушійна сила до дії. І окрім цього, в такому випадку Бог забезпечить таку людину всім необхідним для виконання Його Волі.
Тими, Хто сіяв до згаданих Христом жнив, були Бог, Ангели, не виключено, Сам Ісус Христос в Своєму доземному житті – в час, коли ізраїльтянам був даний Мойсеєвий Закон – Галатів 3 розділ:
24 Тому-то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою.
Призначенням Закону було допровадити людей з Божого народу до прийняття Христа – і хоч тих, хто прийняв Христа, було не так багато, та все ж такі були…
- Ввірування самарян:
39 З того ж міста багато-хто із самарян в Нього ввірували через слово жінки, що свідчила: «Він сказав мені все, що я вчинила була!»
40 А коли самаряни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні.
41 Значно ж більш вони ввірували через слово Його.
42 А до жінки казали вони: «Не за слово твоє ми вже віруємо, – самі-бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!»
- Зцілення сина царедворця:
43 Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею.
44 Сам-бо свідчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчизні своїй.
45 А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли галілеяни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.
46 Тоді знову прийшов Ісус у Кану Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедворець, що син його хворів у Капернаумі.
47 Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.
48 Ісус же промовив до нього: «Як знамен тих та чуд не побачите, – не ввіруєте!»
Що ж, люди були людьми – грішними та обмеженими. Та Ісус Христос розумів їхні обмеження…
49 Царедворець говорить до Нього: «Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!»
50 Промовляє до нього Ісус: «Іди, – син твій живе!» І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, – і пішов.
Повіривши Христу той повірив у Його Силу зцілювати – а отже, визнав владу Христа. А як сказав Ісус Христос Никодимові (3 розділ), запорукою вічного життя є саме віра в силу та статус Христа. Тож віра царедворця була винагороджена:
51 А коли ще в дорозі він був, то раби його перестріли його й сповістили, говорячи: «Син твій живе».
52 А він їх запитав про годину, о котрій стало легше йому. Вони ж відказали до нього: «Учора о сьомій годині гарячка покинула його».
53 Зрозумів тоді батько, що була то година, о котрій до нього промовив Ісус: «Син твій живе». І ввірував сам і ввесь його дім.
54 Це знов друге знамено Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.