Пекло (Шеол)

  Поза сумнівом, одним з найстрашніших місць в уяві багатьох людей є пекло – місце мук грішників після смерті. Принаймні так, переважно, подає церква. Взагалі-то, Біблія не так багато говорить про це місце, а те що говорить – викликає більше запитань, аніж відповідей. Тож що Біблія говорить про пекло?

  Для початку, визначимося з термінами. Отже, Біблія українського перекладу Огієнка (який переважно використовується в наших дослідженнях) взагалі не містить слова пекло, а позначає місце перебування людини після смерті давньоєврейським словом шеол, яке є відповідником грецького слова гадес. Ще можна зустріти позначення місця грішників після смерті словом ад.

  Щоправда, шеол в Біблії не розглядається як місце мук, а просто як місце перебування людини після смерті – яке по значенню ближче до могили. Вперше про шеол згадується в Буття 37 розділ:

³⁴ І роздер Яків одіж свою, і зодягнув веретище на стегна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своєму...
³⁵ І зачали всі сини його та всі дочки його потішати його. Але він не міг утішитися, та й сказав: «У жалобі зійду я до сина мого до шеолу». І плакав за ним його батько.

  Тут саме таким і є значення шеолу – могила. Цей же зміст можна побачити в Числа 16 розділ:

²⁸ І сказав Мойсей: «Оцим пізнаєте, що Господь послав мене зробити всі діла ці, що вони не з моєї вигадки.
²⁹ Якщо вони повмирають, як умирає кожна людина, і їх спіткає доля кожної людини, то не Господь послав мене!
³⁰ А коли Господь створить щось нове, і земля відкриє уста свої та й поглине їх та все, що їхнє, і вони зійдуть живі до шеолу, то пізнаєте, що люди образили Господа».
³¹ І сталося, як скінчив він говорити всі ці слова, то розступилася та земля, що під ними!
³² А земля відкрила свої уста, та й поглинула їх, і доми їхні, і кожну людину, що Кореєва, та ввесь їх маєток.
³³ І зійшли вони та все, що їхнє, живі до шеолу, і накрила їх земля, і вони погинули з-посеред збору!

  Вірний Богові Йов пояснив більше – він висловив сподівання, що так як оживає дерево, так може ожити й людина – Йова 14 розділ:

⁷ Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;
⁸ якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,
⁹ то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!
¹⁰ А помре чоловік – і зникає, а сконає людина – то де ж вона є?...
¹¹ Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,
¹² так і та людина покладеться – й не встане, – аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...
¹³ О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, – та й про мене згадав!
¹⁴ Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!
¹⁵ Кликав би Ти, – то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
¹⁶ бо кроки мої рахував би тепер, а мого гріха не стеріг би, –
¹⁷ провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

  Тут Йов порівняв посмертний стан людини зі сном, і уточнив, що для того, щоб Бог оживив людину, потрібно закрити її беззаконня – що Бог і зробив через викупну Жертву Ісуса Христа.

  Книга Екклезіяст також вказує на стан бездіяльності в шеолі – Екклезіяст 9 розділ:

¹⁰ Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!

  Як ми можемо зрозуміти, описана тут бездіяльність в шеолі пов’язана зі станом смертельного сну – вочевидь, повна відсутність свідомості.

  Варто зазначити, що Йов вказав, до якого часу триватиме цей смертельний сон – як вказується в наведеному вище 12 вірші з 14 розділу книги Йова, сон триватиме до закінчення неба, – доволі незвичний часовий термін – чи ж не так?.. Втім, Біблія містить відповідь і на це питання – Ісаї 65 розділ:

¹⁷ Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!

  Як ми пояснили в розгляді згаданого розділу книги Ісаї, нове небо – це новий світовий уряд, нове правління, а нова земля – нове людське суспільство. Тож в цих словах мова йде про Боже Царство – з новим правлінням та новим людством. Якщо так, то згідно цих слів Ісаї, закінчення неба – це закінчення сучасного світового правління під владою диявола. Коли з ним і його світом буде покінчено, Бог встановить Своє Царство – під правлінням Ісуса Христа та Його братів (див. «Брати Христові»). І вже там, як вказує Йов, люди, що сплять сном смерті, зможуть пробудитися – тобто, оживуть, або, інакше кажучи, воскреснуть (див. «Боже Царство»).

  Втім, читаючи притчі та проповіді Ісуса Христа, записані в Євангеліях, можна припустити, що Ісус не підтримує погляд про стан смертельного сну після смерті людини  – як стану бездіяльності, – Він часто вказує, що після смерті грішники терпітимуть муки, а праведники втішатимуться щасливим життям, – на сон без роздумів та без знання не дуже схоже… Ось, наприклад, притча про багатого та Лазаря – в якій описується місце перебування грішника по смерті як місце нестерпних мук – Луки 16 розділ:

¹⁹ Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував.
²⁰ Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий,
²¹ і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому...
²² Та ось сталось, що вбогий умер, – і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали.
²³ І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його.
²⁴ І він закричав та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»...
²⁵ Авраам же промовив: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся.
²⁶ А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас».
²⁷ А він відказав: «Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого,
²⁸ бо п'ятьох братів маю, – хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!»
²⁹ Авраам же сказав: «Вони мають Мойсея й Пророків, – нехай слухають їх!»
³⁰ А він відказав: «Ні ж бо, отче Аврааме, – але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються».
³¹ Йому ж він відказав: «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, – не йнятимуть віри!»

  Чимало прихильників існування пекла – як місця посмертних мук, – використовують цю притчу як доказ їхніх вірувань. Та ця притча образна – як і її персонажі. Тим паче, що на час перебування Ісуса Христа на землі вона не повинна б мати хоч якесь сповнення – адже в той час мертві мали б спати сном смерті – до закінчення неба, – тобто, ніяких ні мук, ані радості. Та тут варто врахувати, що для Ісуса Христа, як і для Бога – час не вважається чимось суттєвим – 2 Петра 3 розділ:

⁸ Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!

  Саме тому Ісус дав наступну обіцянку грішнику, що покаявся – Луки 23 розділ:

⁴² І сказав до Ісуса: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!»
⁴³ І промовив до нього Ісус: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!»

  Ця подія трапилася під час розп’яття Ісуса Христа – після чого Він помер та ще три дні був мертвим – тож той грішник ніяк не міг бути з Ним в той же день (сьогодні – 43 вірш) в раю. Втім, як говориться в описуваній історії, той грішник, як і Христос, померли саме в день їхньої розмови. А так як після смерті людина ніби засинає – сном смерті, – то для неї вона, фактично, випадає з часу та одразу переноситься в час воскресіння. Тому для того грішника слова Ісуса Христа пролунали в той же день, що він помер та воскрес – він одразу ж перенісся в Боже Царство – до раю, де править Ісус Христос…

  Це – щодо часу. Але повернемося до стану. Отже, в 23 вірші притчі про багатого та Лазаря Ісус згадав про ад – де мучився багатий. Втім, як ми вже сказали, це притча – тож і описані в ній події, скоріш за все, образні, символічні. Проте, в інших випадках Ісус говорив про якусь зовнішню темряву – де також люди терпіли муки – Матвія 22 розділ:

¹³ Тоді цар сказав своїм слугам: «Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів»...

  І це лише один приклад з багатьох притч, описаних в Євангеліє…

  Для початку зазначимо, що Ісус Христос добре знав Писання, і не міг Йому перечити – Івана 10 розділ:

³⁴ Відповів їм Ісус: «Хіба не написано в вашім Законі: «Я сказав: ви боги?»
³⁵ Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було, – а Писання не може порушене бути,

  Тому притчі та слова Ісуса Христа потрібно сприймати в контексті загального погляду книг Старого Заповіту на стан людини після смерті. Тим паче, що й апостол Павло говорив про певний стан сну після смерті, та про воскресіння – 1 Коринтян 15 розділ:

⁵¹ Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось, –
⁵² раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона – і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!...

  Хоча тут Павло говорить про Божих обранців – так званих братів Христа (див. «Брати Христові»), – його слова вказують на час настання воскресіння мертвих – після останньої сурми, – яка ознаменує перехід влади над світом до Ісуса Христа. І тоді настане Боже Царство.

  Як ми вже вказали вище, Біблія доволі мало говорить про стан людини після смерті. Тому висновки про стан та місце перебування людини після смерті ми можемо робити лише на основі тієї скупої інформації, яку нам подає Боже Слово. А висновки наступні:

• Після смерті людина ніби спить – сном смерті. Це стан повної бездіяльності – без свідомості.
• Цей стан триватиме до закінчення неба – до закінчення правління диявола над світом грішного людства. Або, інакше кажучи, до настання Божого Царства після, як вказує апостол Павло, останньої сурми.
• З настанням Божого Царства померлі люди, окрім так званих братів Христа (див. «Брати Христові»), воскресатимуть на землі. І як ми зауважили в статті «Боже Царство», воскресатимуть не лише побожні люди, а й значна частина тих людей, які Бога не знали. З цього часу воскреслі люди, які не захочуть жити за Божими Законами та змінюватися, помиратимуть – після чого вони, як можна зробити висновок з притч Ісуса Христа, потраплятимуть в певне місце – зовнішню темряву, де буде плач та скрегіт зубів. Там же будуть ті Божі противники, які потраплять туди в час Господнього Дня.
• Зовнішня темрява – це, вочевидь, місце за межами Божої системи, місце безнадії та розпачу – де людський дух, свідомість (фізичного ж тіла вже не буде) перебуватиме у гнітючому стані серед таких самих, як і він – озлоблених та у відчаї, – духів інших людей. І не варто виключати, що там же можуть перебувати й демони. Цілком можливо, що перебування в такому гнітючому місці – без будь-якого джерела світла та відчуття часу, – видаватиметься вічністю…

  Малоймовірно, щоб там був реальний фізичний вогонь, від якого б страждали грішники – по-перше, тому що матеріального тіла не буде, а по-друге – тому що Богові це на серце не приходило – Єремії 7 розділ:

³¹ І побудували ті жертовні пагірки Тофета, що в долині Бен-Гіннома, щоб палити синів своїх та дочок своїх на огні, чого Я не наказував, і що на серце Мені не приходило...

  Як подає книга Об’явлення, перебування в зовнішній темряві, вочевидь, таки не триватиме вічно – Об’явлення 20 розділ:

⁷ Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в'язниці своєї.
⁸ І вийде він зводити народи, що вони на чотирьох краях землі, Ґоґа й Маґоґа, щоб зібрати їх до бою, а число їхнє – як морський пісок.
⁹ І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, – і пожер їх.
¹⁰ А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки.
¹¹ І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшлося.
¹² І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, – то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми.
¹³ І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, – і суджено їх згідно з їхніми вчинками.
¹⁴ Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, – озеро огняне.
¹⁵ А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне...

  Тут вказується, що люди, які виявляться не гідними жити з Богом в Його Царстві – тобто,  не знайдуться написаними в книзі життя (тому й перебуватимуть в зовнішній темряві) будуть укинуті в озеро огняне – що є, як каже 14 вірш, друга смерть – вочевидь, остаточне знищення…

  Ну – все це якось так… Та спробуємо всі ці висновки узагальнити та передати, можливо, простіше.

Простіше

  Варто визнати, що нам – людям, – бракує знань про справжню світобудову та справжню реальність нашого світу, та й, навіть, хто ми такі насправді. Тому спробуємо оперувати більш зрозумілими сучасній людині термінами.

  Всім в сучасному світі відомо, що матерія нікуди не зникає – вона просто переходить з одного стану в інший. Існує схожа теорія стосовно інформації – вона також нікуди не зникає. Кожна людина, якою б вона не була – це теж інформація. Навіть письменники-фантасти розглядали в своїх творах різні варіанти перенесення свідомості людини в комп’ютер, певну мережу чи в іншу істоту. До чого ми ведемо? А до того, що людська душа, як би хто там вірив чи не вірив, таки існує – як мінімум у вигляді сформованої інформації. А наше тіло – це всього лиш «машинка, на якій нам дали покататись». Тобто, наше тіло, це не ми, це – механізм, користуючись яким ми можемо себе проявити – продемонструвати свою сутність та цінність. А от наша сутність – це і є ми, наша душа, наш дух. І Бог може помістити цей дух у відповідний механізм – чи то фізичний, чи то духовний – 1 Коринтян 15 розділ:

⁴⁴ сіється тіло звичайне, – встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.

  Коли людина помирає в цьому грішному та недосконалому світі, то для людей, що залишились жити, вона засинає сном смерті – тобто, відходить у (тимчасове) небуття. А для померлої людини – вона одразу ж переміщається в майбутнє – в Боже Царство – де вона отримає шанс проявити себе в облаштованих Богом умовах, при відсутності диявола та його демонів. Щоправда, ті, хто проявив себе відвертим противником Бога і не вартий прощення, за словами Ісуса Христа, потрапляють до зовнішньої темряви, де буде плач та скрегіт зубів – місця по-за межами Божої системи. Мабуть, в наш час інформатики та комп’ютеризації, це місце можна порівняти, наприклад, з кошиком на робочому столі комп’ютера – де зберігаються файли перед остаточним видаленням. Вони ізольовані від загальних програм та файлів комп’ютера, не діють – лише очікують разом з іншими файлами, які виявились не потрібними в комп’ютері, коли їх остаточно видаллять. 
  І от наприкінці Тисячолітнього Божого Царства ті, хто виявиться вірними Богові та Його принципам, отримають вічне життя – у новому тілі та за ще кращих умов ніж в Божому Тисячолітньому Царстві. А ті, хто потрапили до зовнішньої темряви, де буде плач та скрегіт зубів будуть остаточно знищені – стертими з Божої книги життя.