Ізраїль

  Всім відомо, що Ізраїль – це обраний Божий народ. Принаймні так говориться в книгах Святого Письма цього народу – які для християн більш відомі як Старий Заповіт в Біблії. Також відомо, що ці книги, окрім опису обрання Ізраїля, переповнені Божим засудженням цього народу – адже Ізраїль, згідно Біблії, переважно грішив та зраджував Свого Бога. Отже, Біблія описує невдалі стосунки Бога зі Своїм народом… Тут варто відкрити Ісаї 46 розділ:

⁹ Пам'ятайте про давнє, відвічне, бо Я Бог, і немає більш Бога, й нікого, як Я,
¹⁰ що звіщаю кінець від початку, і наперед – що не сталося ще, і що говорю: «Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню»,

  Цікаві вірші – про Велич та Могутність Бога. Але тут виникає питання: невже Всемогутній Бог – Який знає майбутнє наперед і Чий замір не може не відбутися, міг так невдало обрати Собі народ? Він же повинен був знати про схильності ізраїльтян… А може історія Ізраїля має якусь ціль, якесь значення? Якщо так, то яке значення може мати історія цього народу?

Дванадцять племен

  Отже, стародавній Ізраїль був обраний Богом і складався з дванадцяти племен (від імен синів Якова): Рувим (1), Симеон (2), Юда (3), Дан (4), Нефталим (5), Ґад (6), Асир (7), Іссахар (8), Завулон (9), Єфрем (10) та Манасія (11) (Йосипові сини), Веніямин (12). В цьому переліку немає племені Левія, яке належало Богові і не мало частки в Обітованій Землі. Взамін нього два плем’я від синів Йосипа – один за Левія, другий – за самого Йосипа.

  До цього варто додати вірші з 1 Хронік 5 розділу:

¹ А сини Рувима, Ізраїлевого первородженого, – бо він первороджений, та за збезчещення ним ложа свого батька перворідство було дане синам Йосипа, сина Ізраїлевого, та вони не могли приписатися до перворідства.
² Бо Юда став найсильнішим серед братів своїх, і князем, сильнішим від нього, а перворідство дісталося Йосипові.

  Можливо – щоб краще зрозуміти значення цих віршів, наведемо ці вірші в перекладі Хоменка:

1. Сини Рувима, первородного Ізраїля, - бо він був справжній первісток, але що осквернив ложе свого батька, то його первородство було віддане синам Йосифа, сина Ізраїля. Одначе Йосиф не був внесений у родовідні списки як первородний,
2. бо Юда був найпотужніший між своїми братами і з нього вийшов князь, хоч первородство й належало Йосифові.

  Згідно цих слів, хоч Рувим і був перворідним, та право первородства було віддано Йосипові, а через нього, за благословенням Якова (Буття 48 розділ), його молодшому синові Єфрему. Для чого ми згадали це? Для того, що в багатьох Біблійних пророцтвах після розділення Ізраїльського народу на дві частини – на Ізраїльське та Юдейське Царства, при означенні Ізраїля використовувалося саме плем’я Єфрема. Ну, а з Юдейським Царством все зрозуміло – там домінуючим плем’ям було плем’я Юди.

Два царства

  Ізраїль був єдиним народом не так довго – на початку правління їхнього четвертого царя – Соломонового сина Рехав’ама, Ізраїль розділився на два царства – Ізраїль та Юдею (1 Царів 11 та 12 розділи), де десять племен відійшли до Ізраїля, а Юда та частина племені Веніямина – до Юдеї. Протягом всієї своєї історії Ізраїльське Царство все далі віддалялося від Бога, аж поки у 800-тих роках до нашої ери в покарання за це не було остаточно знищене ассирійцями (2 Царів 17 розділ). Юдея ж, в порівнянні з Ізраїлем, більш-менш все ж залишалася з Богом – скажімо так, Бог їх терпів. І лише після вбивства Божого Сина Ісуса Христа Юдея також втратила Божу підтримку і в 70 році нашої ери Єрусалим та його храм були вщент зруйновані римлянами – Бог відкинув і Юдею.

  *Більше про Ізраїль як Божий народ читайте в статті «Обраний народ».

Людство

  Так, Ізраїль – загальновизнаний Божий народ. Але не лише Ізраїль був Божим народом – адже Бог є Творцем та Богом всього людства, – чи ж не так? Саме на це і вказує апостол Павло в Дії Апостолів 17 розділ:

²⁴ Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,
²⁵ і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.
²⁶ І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,
²⁷ щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.
²⁸ Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: «Навіть рід ми Його!»

  Всю історію людства Бог дбав про всіх людей – Дії Апостолів 14 розділ:

¹⁶ За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми,
¹⁷ але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші».

  Мало того – навіть Закони Свої Бог дав не лише Ізраїлю – Римлян 2 розділ:

¹⁴ Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон,
¹⁵ що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну,

  Тобто, сумління – це також Божий Закон, написаний у серцях людей різних народів.

  Отже, не можна сказати, що лише Ізраїль належить Богові – Йому належить все людство. Тому всі люди мають відповідальність перед Творцем – Євреїв 4 розділ:

¹³ І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, – Йому дамо звіт!

  Якщо так, то Бог подбає про все людство, а не лише про Ізраїль.

Божий народ

  Досліджуючи Біблію, можна дійти висновку, що в цій Книзі немає випадкових подій – всі вони мають своє значення – Римлян 15 розділ:

⁴ А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію.

  Тож і історія стародавнього Ізраїлю має своє значення – являється прообразом певних подій. Для того, щоб зрозуміти які саме події символізує історія цього народу, розіб’ємо її на основні віхи:

1. Ізраїль був обраним Божим народом, який потрапив у рабство (Єгипту) – і Бог врятував Свій народ. Цей період охоплює час від перебування в рабстві та закінчується оселенням в Обіцяному Краю.
2. Будучи обраним та навченим Богом, Ізраїль не тримався Божих Законів та зраджував Його – але коли народ навертався та виявляв вірність Богові – то отримував прощення та Божі благословення. Цей період охоплює час від часів суддів і до царя Соломона.
3. Через невірність та зневагу до Бога Ізраїль розділюється на два царства, одне з яких, будучи суттєво більшим, остаточно відходить від свого Творця, а менше – все ж хоч і не міцно, та таки тримається Бога. Цей період триває від часів розділення Ізраїлю на два царства і закінчується приходом Ісуса Христа.

  Що б там хто не думав, але насправді на цьому історія етнічного Ізраїлю – як Божого народу, закінчується – через вбивство Ісуса Христа Юдея (залишок Ізраїля) втрачає статус особливого Божого народу.

  Перш ніж продовжити, зауважимо – під час розгляду книги Буття ми з вами дійшли цікавого висновку, що стародавній Ізраїль, а саме його дванадцять племен, символізують всі народи світу. Як і Ізраїль, народи світу не були вірними Богові – хоча беруть свій початок від Адама, якому Бог, як колись Ізраїлеві, дав Свої Закони. Якщо так, то історія стародавнього Ізраїлю, так чи інакше, має проектуватися на людей зі всіх народів світу.

  Зазначимо – по своїй суті всі наведені віхи історії стародавнього Ізраїля мають одне й те ж значення – Бог врятує Свій народ та благословить всіх вірних. Але кожна з цих віх пояснює свою частину пророцтв та доповнює розуміння інших.

  Отож:

1. Ця віха стосується широкого поняття Божого народу – всіх вірних Богові людей зі всіх народів, які страждають в цьому світі сатани – Римлян 8 розділ:
   ¹⁸ Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас.
   ¹⁹ Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих,
   ²⁰ бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії,
   ²¹ що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.
   ²² Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.
   ²³ Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.

2. Ця віха також стосується широкого поняття Божого народу – всіх вірних Богові людей зі всіх народів, які, хоч і грішні, та все ж можуть розкаятися на навернутися до Бога – і отримати прощення та благословення – Дії Апостолів 10 розділ:
   ³⁴ А Петро відкрив уста свої та й промовив: «Пізнаю я поправді, що «не дивиться Бог на обличчя»,
   ³⁵ але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду.
   
   Також 2 Петра 3 розділ:
   ⁹ Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття.
   
     І Єзекіїля 33 розділ:
   ¹⁰ А ти, сину людський, скажи до Ізраїлевого дому: «Ви кажете так, говорячи: Коли наші провини та наші гріхи на нас, і через них ми гинемо, то як будемо жити?»
   ¹¹ Скажи їм Як живий Я, – говорить Господь Бог, – не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?
   
   Івана 3 розділ:
   ¹⁶ Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.

   Тобто, тут більш конкретизується – за яких умов Бог рятуватиме Своїх вірних.

  Ці дві віхи історії Ізраїлю тісно переплетені між собою і можуть бути об’єднаними в пророцтвах.

3. На відміну від перших двох, ця віха звужує розуміння, ділячи Божий народ на дві частини – тих, хто покинув Бога, та тих, хто намагається триматися Його Законів та вести відповідно до цього своє життя. Переважно символічно це стосується християнського світу – як народів, які прийняли Вчення Христа та не всі залишилися вірні. Саме цього стосується притча Ісуса Христа про кукіль – Матвія 13 розділ:
   ²⁴ Іншу притчу подав Він їм, кажучи: «Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
   ²⁵ А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
   ²⁶ А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль.
   ²⁷ І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: «Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?»
   ²⁸ А він їм відказав: «Чоловік супротивник накоїв оце». А раби відказали йому: «Отож, – чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?»
   ²⁹ Але він відказав: «Ні, – щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю.
   ³⁰ Залишіть, – хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї».

 Тут в основному роль Ізраїля (у пророцтвах часто Ізраїль-Єфрем) грає християнська Європа – як нащадок народів, які отримали Вчення Христа від Нього Самого та Його учнів. А Юдея – це ті, хто намагається триматися Божих Законів та жити у злагоді з ними. Отож виходить, що Ізраїль, загалом, в попередніх двох віхах символізує те ж саме, що Юдея тут.

  Згідно розглянутої нами інформації, при дослідженні Біблійних пророцтв варто розрізняти якого саме періоду (віхи) історії Ізраїля стосуються розглядувані пророцтва – це допоможе краще розуміти їхнє значення.