Єзекіїля 46 розділ
Жертвоприношення, спадок Князя, місця для приготування жертви.
Жертвоприношення та спадок Князя
- Жертва Князя та народу:
1 Так говорить Господь Бог: Брама внутрішнього подвір'я, що звернена на схід, буде замкнена шість день праці, а суботнього дня буде відчинена, і в день новомісяччя буде відчинена.
2 І ввійде князь ходом сіней брами ззовні, і стане при одвірку брами, а священики приготують його цілопалення та його мирну жертву, і він поклониться на порозі брами. А брама не буде замкнена аж до вечора.
3 І буде вклонятися народ Краю при вході цієї брами в суботи та в новомісяччя перед Господнім лицем.
4 А те цілопалення, що князь принесе Господеві суботнього дня, це шість безвадних овець та безвадний баран.
5 А жертва мучна – ефа на барана, а на овець жертва хлібна, – скільки дасть рука його, а оливи – гін на ефу.
6 А в день новомісяччя – молодий бик з великої худоби, безвадний, і шестеро овець та баран будуть безвадні.
7 І ефу на бика, і ефу на барана приготує він хлібну жертву, а на овець – як сягне рука його, а оливи – гін на ефу.
8 А коли приходитиме князь, то він увійде ходом сіней брами, і тим же ходом своїм вийде.
Тобто, Князь входитиме та виходитиме східною брамою – на відміну від народу:
9 А коли народ Краю буде приходити перед Господнє лице в свята, то хто входить ходом північної брами, щоб поклонитися, вийде ходом брами південної, а хто входить ходом брами південної, вийде ходом брами північної, – не вернеться ходом тієї брами, яким увійшов, але вийде протилеглою йому.
Князь входив східною брамою – до Самого Господа. Це, вочевидь, було максимально можливе наближення до Господа – Який уже був у святині храму. А прості люди входили в брами, які вели на загальні подвір’я храму – які лише оточували святиню храму. Тож, мабуть, вхід в північну (чи південну) браму та вихід через протилежну браму символізує повну участь у служінні Богові – зайшов та пройшов крізь увесь храм. Тобто, ніякої напівприсутності чи напівслужіння – максимально можлива участь у служінні Богові.
10 А князь буде серед них: при вході їх ввійде, і при виході їх вийде.
11 А в свята та в урочисті дні буде хлібна жертва, – ефа на бика й ефа на барана, а на вівці – скільки дасть рука його, а оливи – гін на ефу.
12 А коли князь приготує добровільного дара, цілопалення або мирні жертви, дар для Господа, то відчинять йому браму, що звернена на схід, і приготує своє цілопалення та свої мирні жертви, як готує за суботи, і вийде, і замкнуть браму по його виході.
13 А вівцю однорічну, безвадну, приготовиш на цілопалення кожен день для Господа, щоранку приготовиш його.
14 А жертву хлібну приготовиш до нього щоранку, шосту частину ефи, а оливи – третину гіна, щоб покропити пшеничну муку, – це хлібна жертва для Господа, постанови вічні назавжди.
15 І приготують вівцю й жертву хлібну та оливу щоранку на стале цілопалення.
Всі ці детальні описи жертвоприношення, безсумнівно, демонстрували ізраїльтянам – для яких жертвоприношення та всі ці звичаї були близькими та зрозумілими, – наскільки все буде продумано та організовано. Мабуть, саме це ці описи повинні продемонструвати і нам – Бог всього навчить та організує.
- Про князя та Його спадок:
16 Так говорить Господь Бог: Коли князь дасть кому зо своїх синів дара зо спадку свого, це буде належати його синам, як їхнє володіння в спадщині.
17 А коли він дасть дара з свого спадку одному з своїх рабів, то це буде належати йому аж до року волі його, та й вернеться князеві, бо це його спадок, тільки синам його він належатиме.
Спадок Князя – тобто, Ісуса Христа, – і справді не може належати людям на землі – адже Він Духовна Особа на Небі. І Спадок Його – це, вочевидь, вище Знання, яке актуальне в духовному світі. Втім, всі люди, які перейдуть з Божого Тисячолітнього Царства до Божого Відпочинку (див. «Субота»), стануть духовними особами…
18 А князь не візьме зо спадку народу, витискаючи їх з їхнього володіння, – із свого володіння дасть своїм синам спадок, щоб ніхто з народу Мого не розпорошився зо свого володіння.
Ця постанова вкрай важлива, адже гарантує власність усім мешканцям краю – ніхто ні в кого не забере землю. Ці слова мають дещо спільне зі словами в Михея 4 розділ:
3 І Він буде судити численні племена, і розсуджувати буде народи міцні аж у далечині. І вони перекують мечі свої на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ на народ, і більше не будуть навчатись війни!
4 І буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіґовницею, і не буде того, хто б страшив, бо уста Господа Саваота оце прорекли.
Як говориться в 4 вірші, кожен матиме свою частку.
- Місце для варіння жертви:
19 І впровадив мене входом, що при боці брами, до священних кімнат для священиків, що звернені на північ; і ось там є місце на їхньому задньому боці на захід.
20 І сказав він мені: Оце місце, де священики будуть варити жертву за провину та жертву за гріх, де будуть пекти жертву хлібну, щоб не виносити до зовнішнього подвір'я, і не посвятити народа.
21 І він вивів мене до зовнішнього подвір'я, і провів мене по чотирьох рогах подвір'я, – і ось ще подвір'я на кожному розі подвір'я.
22 На чотирьох рогах подвір'я були малі подвір'я, – сорок ліктів завдовж і тридцять завшир, міра одна для них чотирьох, простокутні.
23 І був ряд каміння навколо них, навколо них чотирьох, і пороблені кухні під горожею навколо.
24 І сказав він мені: Оце дім кухарів, що там варять слуги храму жертву народові.
Під час деякого типу жертвоприношення частина жертви належала священикам, а частина тому, хто приносив цю жертву. Тож коли це була жертва, яку належало споживати, то кожен споживав (їв) свою частку. Як ми знаємо, їжа в Біблії (тим паче, жертовна) може символізувати духовну поживу – Знання. Тож, можливо описане в цьому видінні розташування місць для варіння жертви може вказувати, що Бог організує підготовку інформації для навчання людей у Божому Тисячолітньому Царстві.